ТЕХНІКА ЧИТАННЯ 1-4 КЛАСИ

1 КЛАС

Мудра кицька

        На столі стояв кухлик з молоком. Кицька його побачила, і схотілось їй молочка. Скочила на стіл – та до кухлика. Аж тут лихо: голова в кухлик не влазить. Так гарно молоко пахне, а язиком до нього кицька не сягне.
         Засмутилась вона, але ненадовго . . . Скоро кицька зміркувала, що їй робити. Вона почала вмочати лапку в молоко й обсмоктувати її. Умочить лапку, обсмокче з неї молоко й знов вмокає.
          Так і застали її над кухликом, коли вона добувала з нього молоко.

                                                                                               (За Б.Грінченком)

2 КЛАС

СЬОМА ДОЧКА

            Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.

Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю.
— Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, — сказала перша дочка.
— Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, — промовила друга дочка.
— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, — сказала третя.
— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.
— Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята.
— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці помити ноги.

В.Сухомлинський

3 КЛАС

            МИШЕНЯ ТА ОЛІВЕЦЬ

       Жив-був у Володі на столі Олівець. Одного разу, коли Володя вже спав, на стіл забралося Мишеня. Побачило  Олівця, схопило його і потягло до своєї нори.

 — Відпусти мене, будь ласка! — попросив Олівець. — Навіщо я тобі? Я дерев'яний, мене не можна їсти.

 — Я тебе буду гризти! — сказало Мишеня. — В мене чешуться зуби і я маю весь час що-небудь гризти. Ось так! — І Мишеня боляче вкусило Олівця.

 Ой, — зойкнув Олівець. — Тоді дай мені можливість що-небудь нама­лювати востаннє, а потім роби, що хочеш.

— Добре, — погодилось Мишеня, — малюй! Але потім я тебе все одно погризу на дрібні кусочки.

     Гірко зітхнув Олівець і намалював кружечок.

— Це сир? — спитало Мишеня.

— Може й сир, — сказав Олівець і намалював ще три маленьких кружечки.

— Ну, звичайно, це сир, а це — дірки в ньому, — здогадалося Мишеня.

—    Можливо й дірочки, — погодився Олівець і намалював ще один великий круг.

— Це яблуко! — запищало Мишеня.

—Може бути і яблуко, — відповів Олівець і намалював ще декілька видовжених кружечків.

— Я знаю — це сардельки! —- закричало, облизуючись, Мишеня. — Ну, закінчуй скоріше, у мене дуже чешуться зуби.

— Почекай хвилинку! — сказав Олівець.

І коли він почав малювати кутики, Мишеня закричало:

— Це схоже на ко... Не малюй більше!

Та Олівець вже намалював великі вуса...

— Та це ж справжній кіт! — пискнуло налякане Мишеня. — Рятуйте! — і кинулося до своєї нори.

З того часу Мишеня звідти не показує свого носа. А Олівець у Володі досі живе, тільки став трішки меншим.

І ти своїм олівцем спробуй намалювати такого кота на страх мишам.( 243 слова) 

                                                                                                                                  В. Сухомлинський

          4 КЛАС

Як ми змістовно відпочивали

Прокинувся я від того, що хтось стусонув мене в бік:

— Сашко, ти ще спиш?

Звичайно, це був Ванько: переліз на моє ліжко, стягнув з мене ковдру, штовхається та ще й питає, чи я сплю. Він старший від мене на рік, зате я товщий. Коли ми з гуркотом впа­ли на підлогу, на порозі з'явилася мама. Вона була одягнута.

—  Знову б'єтесь? — сплеснула вона ру­ками.

—  Ми не б'ємося, ми боремося,— Ванько викручував мені руку, а я натягував йому со­рочку на голову.

—  Які ж це у вас канікули? Самі бійки. Ко­ли ви навчитесь, нарешті, культурно і змістов­но відпочивати?

—  А як це... зміс-тов-но? — ми навіть за­вмерли.

—  Підіть у кіно, бібліотеку, музей. У шахи зіграйте. Ось вам гроші, я побігла.

Коли вона пішла, ми вирішили в цей день культурно і змістовно відпочивати. Спочатку пішли на дитячий кіносеанс. Як тільки погасили світло, Ванько зашепотів:

—  Сашко, давай місцями поміняємось.

—  Навіщо?

—  Ти моє місце зайняв. Дивись, у мене кви­ток на твоє місце.

Але мене не обдуриш. Перед ним сидів якийсь довготелесий хлопчисько в окулярах і затуляв йому екран. Ванько штовхнув мене. Я його. Від поштовхів у хлопця попереду зле­тіли окуляри.

Нас вивели з кінотеатру. Тоді ми пішли до музею. Там було дуже цікаво, ми аж крутили головами навсібіч.

—  Дивись, ховрах! Як живий,— штовхнув мене Ванько.

—  Сам ти ховрах! Це мамонт,— заспере­чався я. Ми підняли такий галас, що нас «по­просили» з музею. В бібліотеці ми взяли книжку казок з малюнками і вдома всілися читати її. Але не встигав я дочитати сторінку і до поло­вини, як Ванько вже ліз перегортати її. Він тільки малюнки дивився.

—        Ну тебе! — я закрив книжку.

—  Давай у шахи зіграємо,— запропонував Ванько. Але одразу почав красти з дошки мої фігури та ще й звинувачував мене у тому, що я неправильно ходжу. Ходив я, звичайно, неправильно, та чи можна з ним правильно грати?

Увечері прийшла з роботи мама і спитала, що ми робили.

—  Ми   культурно   і   змістовно  відпочи­вали! — відповіли гордо ми.

—  Ой, які молодці! — здивувалася вона.— І як саме?

—  Ходили у кіно, музей, читали книжку, грали у шахи.

Мама погладила нас по головах:

—  Ну, розповідайте, що ви бачили у кіно, музеї, що цікавого прочитали, хто виграв?

А ми стоїмо і мовчимо. Потім Ванько про­мимрив:

          — Ми тільки відпочивали. А хіба про це ще треба розповідати? (370 слів.)

Євген Наумов